Історія парку

Перші письмові пропозиції щодо створення будь-якого заповідного об'єкту на території Старогутського лісового масиву відносяться до 1971 року. Але поступово приходить розуміння і лише у 1987 році згідно з постановою Ради Міністрів УР СР від 01.01.1987 р. №2 на площі 693 га оголошується державний ландшафтний заказник республіканського значення “Старогутський”. При цьому продовжується домінувати часто діловий і далекий від науки підхід у виділенні земель під заказник. Невдовзі, рішенням Сумського облвиконкому від 25.09.1990 р. №179 з дозволу Ради Міністрів УРСР територія заказника розширена до 3192 га, тобто заказник одержує розвиток на захід, схід та північний схід від існуючого вже історичного ядра. Знову заповідання відбувалось, не базуючись на наукових дослідженнях, бо такі роботи тільки розпочинаються у 1989 році на особистому ентузіазмі групи співробітників Сумського державного педагогічного інституту імені А.С. Макаренко під керівництвом завзятого ботаніка, міколога, к.б.н. К.К. Карпенко, а отже результати їх досліджень ще не скоро надійдуть до основного зацікавленого їх користувача- державного управління з охорони навколишнього природного середовища. Але ж завдяки тим роботам та дослідженням відомого зоолога, професора М. А. Воїнственського завіса істинної природної цінності Старогутського лісового масиву поступово починає підніматися. Водночас приходить державне розуміння, що у питаннях збереження біорізноманіття ми істотно відстаємо від країн Заходу. У 1994 році в Україні готується проект Указу Президента про резервування земель під об’єкти загальнодержавного значення. І до указу від 10.03.1994 р. №79/94 за ініціативою начальника управління Зайцева Дмитра Кузьмича, колишнього начальника відділу збереження біорізноманіття держуправління Андреєвої Лідії Сергіївни, та за підтримки директора Середино-Будського лісгоспу Н.Н. Костенко, та заступника генерального директора ДЛГО “Сумиліс” В.В. Кушніренка потрапляє заповідник “Старогутський” на площі 7300 га з орієнтованим терміном заповідання - 1995 рік. Фінансування наукових досліджень з міністерства розпочалося тільки у 1997 році. Перші хвилини перебування у старогутських лісах завідуючої Лабораторією наукових основ заповідної справи НАН України та Мінекобезпеки України Андрієнко Тетяни Леонідівни показали, що сосново-широколистяні ліси, які тут мали переважати, займали незначні площі, порівняно з площами чистих соснових лісів з переваженням чорниці, молінії з зеленими мохами. Стало зрозуміло наскільки це унікальний природний комплекс для Лівобережного Полісся. Але все проходило в складній ситуації, тому що до держуправління і районної виконавчої влади почали надходити листи з розрахунками, які стверджували неможливість створення в районі заповідника, бо це, з одного боку, призведе до підвищення безробіття через вимушене звільнення спеціалістів лісового господарства, з іншого - погіршить економіку району. Листи супроводжувались підписами жителів с.Стара Гута. В цій ситуації необхідно віддати належне тодішньому голові Середино-Будської райдержадміністрації і одночасно голові райради Г.М.Левенку, та колишньому голові Старогутської сільської ради Базарному О.Т., які незважаючи на складну, наповнену чутками і домислами ситуацію в районі продовжували відстоювати ідею створення великої природоохоронної установи. Інша сторона, що була зацікавлена у створенні заповідника, відповіла тим, що до с. Стара Гута прибула велика група спеціалистів - науковців під керівництвом Андрієнко Т.Л. та директора Наукового Центру заповідної справи Клєстова М.Л. У складі експедиційної бригади були: ботаніки к.б.н. Прядко О.І., к.б.н. Устименко П.М., інженер лабораторії зоолог Андрієвська О.Л. та тоді починаючий ботанік Панченко С.М. Метою досліджень було підготовка наукового обґрунтування створення заповідника “Старогутський”. В розробленому на основі досліджень обґрунтуванні подавалася загальна характеристика рослинного покриву та тваринного населення, було показане наукове значення території, виявлено зростання вищих судинних рослин та тварин, занесених до “Червоної книги України”. В обґрунтуванні також було зазначено, що створення цієї території розглядається як перший крок у створенні міждержавного українсько-російського біосферного резервату. Така перспектива знайшла своє відображення у запропонованій схемі зонування території, заповідна зона якої була замкнута на кордон з Російською Федерацією. Щоправда, в обґрунтуванні вже йшлося про створення національного природного парку, а не заповідника і територія проектованої заповідної території була доточена за рахунок природних комплексів у заплаві Десни. Досвід Т.Л. Андрієнко говорив, що зробити це без змін категорії майбутньої заповідної території не вдасться, оскільки особливості господарського використання території та штучно викликана налаштованість місцевого населення проти абсолютного заповідання не давали можливості створити тут справжній заповідник. Тому виникла ідея створити національний природний парк. В 1997 році продовжуються науково-дослідні роботи, щоб ними охопити заплаву Десни. У складі наукової експедиції були вже згадувані Клєстов М.Л., Андрієнко Т.Л., Панченко С.М., та ряд нових - асистент кафедри ботаніки та фізіології сільсько-господарських рослин Сумського сільськогосподарського інституту Скляр В.Г, тоді ботанік-любитель Скляр Ю.Л., начальник відділу заповідної справи держуправління екобезпеки в Сумській області Кураш І.І., студент Київського Національного аграрного університету Кубраков С.В. Завданням науковців стало - збір матеріалу для розробки проекту створення НПП “Деснянсько-Старогутський”, визначення меж майбутнього парку та попереднє зонування території. Після закінчення експедиційних робіт картографічні матеріали були передані Сумському інституту землеустрою УААН для визначення складів земель в розрізі землекористувачів і сільських рад. У практиці наукового центру така робота проводилася вперше. Проектувальну частину роботи з боку наукового центру вів архітектор Є.М. Гребенюк. Така була передісторія створення НПП “Деснянсько - Старогутський”. Національний природний парк “Деснянсько - Старогутський” створено згідно з Указом Президента України від 23 лютого 1999 року, підпорядковується Міністерству охорони навколишнього природного середовища. Першим його директором став Капіруля Олексій Михайлович. Парк розташований у крайній північно-східній частині України, в Середино-Будському районі Сумської області. Його площа-16215,1 га, з якої 7272,6 га надані парку в постійне користування. Контора парку знаходиться в районному центрі - місті Середина-Буда. Національний природний парк “Деснянсько-Старогутський” створений заради збереження, відтворення і ощадливого використання природних ресурсів Лівобережного Полісся з типовими та унікальними природними комплексами, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, освітнє, рекреаційне та оздоровче значення. Національний природний парк “Деснянсько-Старогутський” розташований у межах Новгород-Сіверського Полісся зони змішаних лісів. За своїми ландшафтними особливостями, використанням і режимом охорони територія поділяється на дві частини, що з’єднані між собою вузькою смугою- Придеснянську на заході та Старогутську на сході. Парк має чудові можливості для розвитку різних форм рекреації та відпочинку. Емблемою парку стала раритетна для регіону сіренька птаха під негучною назвою сич волохатий. Автор малюнку орнітолог, науковий співробітник Інституту зоології ім. Шмальгаузена, автор безлічі орнітологічних знахідок Північного Лівобережжя Гаврись Глеб Георгійович.